Тартт Донна "The Goldfinch"; Little, Brown Books, 2015

Cкaндaльный ЩEГOЛ! Пoчeму фильм пpовaлилcя, а Дoннa Тapтт уcтрoилa cкaндaл! (где кинooбложка?)

Щегол - первый трейлер

Щегол, Донна Тартт - обзор книги

Прочитанное августа. Часть 2

Донна Тартт - Щегол / Обзор на книгу

• Тетяна — 18 Сентября 2022

  5/5

  Книга, яку рішуче неможливо описати в двох реченнях. Понад 800 сторінок щільної, класичної, непростої історії. В тринадцять років Тео втратив матір. Під час виставки мистецтва, на яку вони прийшли, стався вибух. Наслідком терористичної акції стала масова смерть багатьох відвідувачів. Тео вижив. Перед виходом він встиг поспілкуватися з незнайомцем, який буквально змусив його «врятувати» картину, забравши її з собою, дав адресу і каблучку. Тео винуватить себе у смерті матері. Як будь-яка жертва посттравматичного стресу, він вважає, що якби він поводив себе краще, то мама була б жива і все було в добре. Він сирота. Немає до кого податися. Батько зник, і не дає звістки. Дід з бабою пропонують заплатити за готель. Інших близьких немає. Коли працівника соціальної служби питають ім’я друга, він випадкова називає ім’я Енді Барбура, з яким давно не спілкується. Як наслідок, якийсь час він живе в сім’ї Барбурів. В цей час він оговтується, навідується за адресою, яку дав йому незнайомець. Зберігає в себе картину. «Щиголь». Маленька, проста, нескінченно ціна. Для Тео особисто. І для мистецтва. Далі Тео чекає безліч переїздів, мандрів, досвіду, наркотиків, справжньої, хоч і дивної дружби, переслідування, переховування і пошуків картини. Важко пояснити сюжет. Він неохопний. А атмосфера тут особлива – підліткова, меланхолійна, нью-йоркська, сірувата. Це класичний роман. Роман виховання. Про взаємозв’язок людини і мистецтва. Про невипадкові випадковості. Про стосунки з собою і з людьми. Про міста, в яких теж є душі. Строгий 18+. Але всі сцени, в який без фільтрів показане життя, того варті.

  0

  0

• Іванна Барановська — 18 Сентября 2022

  5/5

  Життя Тео Деккера було звичайним і буденним. До вибуху у музеї. За збігом обставин ховаючись від грози, Тео зі своєю матір’ю забрели до картинної галереї. Те, що сталося пізніше закарбується в пам’яті хлопця назавжди. Обвалені стіни, безліч мертвих людей серед яких можливо й вона. Трагедія переслідуватиме Тео протягом усього його життя. Тринадцятирічний хлопчик в один момент утратив головну опору у житті, натомість здобув посттравматичний синдром та картину «Щигля» голландського художника Карела Фабриціуса. Ця картина займатиме думки Тео довгий час: що буде, якщо її хтось знайде у нього? Переїзди від одних людей до інших, зміна міста, близькі люди, що з’являються та раптово зникають з його життя, залежність від наркотиків – найменше, що пережив хлопець за свої юні роки. Ця книга розповість як різні люди можуть вплинути особу, що довгий час перебуває в шоковому стані та має вразливий емоційний стан. Авторка чудово описала стан людини, яка стикнулася із жахливою подією, отримала травму і хоч би як намагається жити далі.

  0

  0

• Анастасія — 18 Сентября 2022

  5/5

  Начала знакомство с этой книгой благодаря огромного количеству отзывов, а потом еще и узнала, что книга получила престижные награды.  И правда, эта книга потрясающая, видно, что автор долго над ней работала история рассказывает о более чем десяти годах из жизни Тео. Однажды по дороге в школу Тео с мамой зашли в музей и случился теракт, мальчик с мамой находились в разных залах. Тео очнулся и рядом был странный мужчина, который и сказала ему взять картину - спасти её. Мальчик выбрался из-под завалов и отправился домой ждать маму он ждал, долго ждал, прежде чем узнал, что мама уже не прейдёт. И с тех пор начались скитания мальчика по свету, сначала временная семья в которой он вроде бы уже прижился, но потом объявился горе папаха, увез Тео в Лас-Вегас, там Тео нашел друга Бориса, мальчики предоставленные себе употребляли алкоголь и наркотики. Невероятная история длинною в жизнь, раздумия о поступках и их последствиях. Это из тех книг, сюжет которых навсегда остаются в памяти. Советую всем.

  0

  0

• Дарья — 18 Сентября 2022

  5/5

  Мне очень жаль, что эти страницы закончились! Я с недоверием отношусь к современной художественной литературе. Но эта книга в корне поменяла мое мнение. Я прочитала на одном дыхании. Сюжет развивается плавно, но при этом каждая деталь так важна, так интересна, что скучно не становится. То, как автор описывает пространство, улицы, город, запахи, звуки даёт возможность оказаться рядом с героем, вдохнуть это пространство, почувствовать момент. А то, как она описывает чувства Тео, не оставляет шансов не погрузиться в этого героя. Я на время чтения стала им! Пережила все события с болью, радостью, одиночеством, слезами. Не помню, когда последний раз так погружалась в героя. Для меня этот роман о том, что зло и добро неотделимы. И жизнь - это не что иное, как тесное переплетение хорошего и плохого, где одно становится другим. Трагический несчастный случай, который травмирует жизнь маленького мальчика, и в противовес, невероятные люди, которые идут с ним рука об руку всю жизнь. Дружба, которая тянет на дно, но в это же время является единственным, что нужно каждому человеку - любовь и поддержка. Близкий человек, который и друг и предатель, и тот, кто рискует своей жизнью, ради дружбы. Великое искусство и настоящая грязь жизни существуют вперемешку друг с другом. Такая огромная невыносимая жизнь отдельного человека, и такая маленькая птичка, которая даёт веру и желание жить.

  0

  0

• Катерина Сироїд — 18 Сентября 2022

  4/5

  Інколи трапляються книги, які отримали багато позитивних відгуків і міжнародних номінацій і нагород, але на мій погляд не дотягують до них, а "Щиголь" безсумнівно заслужив свою Пулітцерівську премію. Фундаментальна праця Донни Таррт зачаровує потягом до мистецтва. Я одразу почала гуглити Карела Фабріціуса і його шедевральну і таку просту картину "Щиголь". Сюжетні повороти для мене чергувалися - дуже цікаві і захопливі з прісними і нудними. Головний герой Тео в ході терористичного акту втрачає маму, йому вдалося вижити, виходячи з розгромленого музею хлопець прихопив з собою картину. Все його подальше життя перегукується з цією жахливою подією і його вчинком. "Хлопець, який вижив"... щось нагадує, правда? Тео теж носить окуляри і його друг Борис називає його Поттер. В книзі присутня ненормативна лексика, підлітковий алкоголізм і наркотична залежність. Недарма вказано обмеження 18 +. На написання цієї книги в Донни Таррт пішло 10 років, а в 2019 році роман екранізовано під однойменною назвою "Щиголь". Буду дивитися.

  0

  0

• Владимир — 18 Сентября 2022

  3/5

  Книга мне не понравилась. Есть интересная задумка, которая связывает трагическую смерть художника Фабрициуса и смерть мамы подростка Тео - главного героя романа. После взрыва в музее у Тео остается шедевр авторства Фабрициуса - картина Щегол. Эта картина сильно повлияет на судьбу Тео. Сам слог и стиль Донны Тарт утомляет. Читать неинтересно. Очень много ответвлений от главной сюжетной линии, подробное описание незначительных событий и деталий. Сюжет развивается медленно, нет динамики. Почти девятьсот страниц можно было бы сократить до двухсот. И книга, и главная идея автора, ничего бы не потеряли. Философские выводы в самом конце книги банальны. Нет ничего нового: 1. Для Бога нет хороших или плохих поступков. 2. Иногда хорошие поступки приводят к трагическим последствиям, а плохие к хорошим. З. Жизнь - это короткий заплыв по каналу с дерьмом. Где в итоге нас ждет один и скорый конец. 4. Красота спасет мир. Картины выдающихся художников сеют красоту в душах людей. Люди, прикасаясь к прекрасному, становятся лучше. Шедевры пережили своих создателей и многие поколения людей, которые ими восторгались. Красота вечна. Во всяком случае намного долговечнее человеческой жизни. За растянутый сюжет моя оценка книги 3 из 5.

  0

  0

• Инесса Братчикова — 18 Сентября 2022

  5/5

  Роман — шедевр! Жизнь тринадцатилетнего Теодора Декера перевернулась и слетела с катушек в один миг: очнувшись после взрыва в нью-йоркском Метрополитен-музее, он отныне будет вынужден переживать этот день в кошмарных снах, полных боли и вины. Чудом не погибнув, похоронив мать, лишившись покоя, Тео зацепился за тонкую ниточку, ставшей одновременно его спасительным кругом и отравляющим ядом, — украденную им из музея картину голландского художника Карела Фабрициуса «Щегол». Множество разных домов и людей будут сменять друг друга, чтобы однажды то, что было утеряно, вернулось на свое место, а темнеющая годами душа выбралась к свету. Вот бывают такие произведения, которые не просто читаешь, а вдыхаешь каждую строчку, каждую букву и запятую. Таким стал для меня «Щегол». Ни смотря на немаленький объем, события романа пронеслись сиремительным вихрем: шумные улицы Нью-Йорка, палящее солнце Лас-Вегаса, прохлада гостиничного номера в Амстердаме... Буря эмоций, чистый восторг. В этой книге нет "идеальных" героев, но к ним прикипаешь: Тео — ангел снаружи со тьмой внутри; порочный Борис, от которого исходит свет; травмированная физически, но прекрасная своей особой красотой Пиппа; горячо любившая, однако не лишенная холодного рассудка Китси; напичканная наркотиками, но все равно притягательная Ксандра... Каждый персонаж романа "живой", запоминающийся, яркий. А картина... Признаюсь, ничего не смыслю в изобразительном искусстве, но автор смогла влюбить в этот символ прекрасного и вечного в таком не идеальном и изменчивом мире. «Щегол» — одна из лучших книг, прочитанных мною, которая уверенно вошла в список любимых. Восхитительно!

  0

  0

• Людмила — 18 Сентября 2022

  5/5

  Сразу отмечу, что это достаточно большой роман. Не знаю, стоило ли автору писать такой фундаментальный роман практически на девятьсот страниц, но история затягивает. Повествование ведется от лица мальчика, который потерял свою маму вследствие теракта и теперь пытается приспособиться к новой жизни. Ему рано пришлось стать взрослым, поэтому нельзя винить героя, который в какие-то моменты делает ошибки в жизни. Роман «Щегол» рассказывает историю мальчика, а затем подростка и молодого мужчины, который постепенно открывает для себя реальный мир. Он впервые влюбляется, входит в плохую компанию, пытается быть таким как все и вместе с тем старается заглушить свою боль. На протяжении всей книги от героя веет какой-то безысходностью, но вместе с тем автор показывает и положительные стороны молодого парня. Он умеет любить и дружить и до сих пор старается различать добро и зло. Помимо личной драмы мальчика автор также вплетает в сюжет историю с дорогостоящей и редкой картиной, которая была похищена из музея во время теракта. Картина с изображением щегла красной нитью проходит через весь роман и в конце герою предстоит вновь сделать выбор, который в итоге и станет решающим в его судьбе. Не скажу, что я в восторге от этой книги. Наоборот, мне кажется, что это достаточно обычный роман от современного автора, которых много, но все же книгу стоит прочитать, чтобы понять, за что была дана автору Пулитцеровская премия.

  0

  0

• Юлія Говзан — 18 Сентября 2022

  4/5

  Ця книга прочекала свого часу на моїй полиці 3 роки... Можливо, її об'єм мене відлякував. А, може, й те, що не тягнуло мене до неї. Думаю, книголюби зрозуміють на рахунок потягу книг. ⠀ Так от... Я начиталася відгуків інших людей і зрозуміла, що вони поділились на 2 табори. Одні в захваті від книги, інші шкодують витрачений на неї час. А ще є такі, що чекали від неї огого, а в результаті не отримали цього. я займу проміжне положення. просто я не в захваті від книги, але й не можу сказати, що історія мені не сподобалась. Хоча, зізнаюсь, що був момент, коли я думала, що закину її. А я такого не роблю майже ніколи. ⠀ Для мене книга являє собою чергування цікавих і нудних сюжетних поворотів. Особливо важко далася мені частина в Лас-Вегасі. саме тоді я думала, що закину книгу. ⠀ Коли я читаю, то не уявляю собі якихось конкретних людей на роль тих чи тих персонажів (хіба тільки якщо спочатку гляну екранізацію). Так от, мені важко було уявити малого Тео, але після того як я глянула фільм, я ще більше була здивована тим занепадом, який він там пережив. Для важко було усвідомити, що такий милий хлопчик може так руйнувати власне життя. А також мені дуже важко дався фінал. Я розумію, що все це так детально описано, щоб передати всі почуття Тео, але деколи я вже відчувала аж виснаження.. Ну дійсно моментами був перебір... Для мене, знову ж таки))

  0

  0

• Юлія — 18 Сентября 2022

  5/5

  Книга розпочинається дещо напружено: мистецька галерея, вибух, втрата матері, знайомство з незнайомцем, який змінює долю головного персонажа, порятунок, якщо можна це так назвати, всесвітньо відомої картини. Тео Декер пережив одні із найгірших моментів свого життя, я навіть сама ледве не розплакалась, коли хлопчик до останнього вірив, що його мама жива, вона ось-ось прийде, адже вони ж домовились, що якщо раптом загублять одне одного, то обов'язково зустрінуться вдома. Ось тут і розпочинається шлях дорослішання головного героя: нові друзі, перше кохання, перші спроби крадіжок і наркотики (адже чи могло бути інакше з такими опікунами? - не можу назвати їх справжніми батьками), втрати, необдумані вчинки і намагання все виправити. Все це тісно переплітається із подіями, які, немов ланцюжок на ніжці щигля, прив'юзують до дитячих переживань. Дуже сподобалось, що книга закінчилась саме так як і закінчилась, адже не важливо що ми робимо: добро не завжди закінчується добром, а зло - злом, і ти не ніколи не знаєш наперед чим закінчиться твій поганий чи добрий вчинок.

  0

  0

• Валерия — 18 Сентября 2022

  3/5

  Как феминистка, я хочу, чтобы меня окружало больше женской литературы, больше писательниц. Но, к сожалению, так сложилось, что подавляющее большинство моих любимых авторов — мужчины. Я надеялась, что Донна Тартт сможет это исправить: я слышала о её книгах множество хвалебных отзывов и видела положительные рецензии. Литературные награды, в конце концов. Голливудская экранизация. «Щегол» стал моим знакомством с творчеством Тартт. Но, боюсь, на этом всё и закончится. Я не могу назвать эту книгу плохой — я не считаю, что у меня есть право спорить с Пулитцеровской премией, во-первых, а во-вторых — я и не считаю её плохой. Просто это не моё. Не мой язык, не моя история, не мой герой. Его зовут Теодор Деккер. Героя. И он очень сильно напомнил мне меня. Не в деталях проблем с наркотиками или законом, не в пережитом теракте и отсутствии родителей — нет, здесь мы абсолютно разные. Но мы одинаковые терпилы и отличные жертвы. Терпим то, что не нравится, смиряемся с тем, что не устраивает, проглатываем своё мнение и даём миру увести нас туда, куда совсем не хотим. Тео даёт увести себя по опасному пути криминала, зла, огорчений и ненависти к себе. Но главная мысль книги заключается в вопросе: может, иногда так и надо, чтобы на другом конце дороги произошло что-то очень хорошее?

  0

  0

• Roman Kolesnyk — 18 Сентября 2022

  3/5

  Я не могу сказать, что мне очень понравилась эта книга. Перед прочтением я слышал очень много о писательнице и её творчестве, видел её награды — и, наверное, это заставило меня ожидать большего. Возможно, я плохо распробовал её. Впрочем, книга не оставила меня равнодушным. Главный герой — Теодор Деккер. В начале книги ему пятнадцать лет. Он не самый успешный парень в школе, и не самый послушный. Однажды он с мамой оказывается в музее, в котором с минуту на минуту случится терракт. Это втягивает Тео в вереницу ужасающих и потрясающих событий — и самое главное из них это то, что теперь он тайно владеет уникальной картиной Карела Фабрициуса, «Щеглом». Переезд в Лас-Вегас, друг-иностранец, наркотики, рыжеволосая музыкантша, пострадавшая от взрыва в музее, антиквариат и проблемы с законом. Всё это затягивает главного героя, чтобы сперва тщательно пережевать, а затем выплюнуть и посмотреть — что он за человек? Пожалуй, главную идею произведения можно выделить так: точно так же, как добро может привести ко злу, так и зло может привести к добру — и ты никогда не можешь знать наперёд, поэтому удерживайся от оценки. Что касается эмоций, которые мне подарила книга — в основном это были злость и раздражение на главного героя. Отчасти от того, что во многом мы похожи, отчасти потому, что на протяжении примерно пятисот страниц ты наблюдаешь, как человек методично разрушает свою жизнь. И ты не можешь в полной мере злиться на него, ведь у него были серьёзные травмы, которые к этому привели, но, с другой стороны, есть персонажи, которые показывают, что не травма определяет тебя, как человека, и не тяжесть твоей жизни — а ты сам. Мне сложно рекомендовать эту книгу, потому что я сам её не понял и не прочувствовал.

  0

  0

• Ірина — 18 Сентября 2022

  4/5

  Я мала досить високі очікування від даної книги, вони виправдалися, але частково Скелет сюжету досить не тривіальний і чіпляючий: хлопчик, що втрачає маму після теракту в музеї, виносить звідти шедевр мистецтва і втрачає "зірку, що вказувала йому шлях у житті". Відштовхували мене епізоди з наркотиками та алкоголем, забагато якогось скитання, тупцяння на місці, забагато зверхності роздумів Тео - підлітка, який по справжньому так і не виріс. Мабуть, саме так має виглядати похмурий світогляд хлопчика, який несправедливо був позбавлений свого життя, наче човен без вітрил на хвилях бурхливого океану. Можливо, саме цей настрій скитальця, залишеного напоталу життю без його зірки, і намагався передати автор... Що приємно вразило, це образи персонажів, які не дивлячись на досить зверхнє і байдуже ставлення до світу навколо (будемо відвертими, світ напросився на цю взаємність), не втратили вміння любити і цінувати прекрасне. Мистецтво для них - віддушина. Вони дбайливо і лагідно ставляться до картини, як до тендітної живої істоти. Книгу можу рекомендувати прихильникам реалізму для ознайомлення з сучасною літературою, нещодавно її було включено до переліку книг сучасної літератури, яким суджено перетворитись на класику.

  0

  0

• Natalka Kalish — 18 Сентября 2022

  4/5

  З якої причини одна картина стає шедевром на багато століть, жаданим для багатих колекціонерів і усіх музеїв та галерей світу, а інша припадає пилом у кутку майстерні? Чому одні книги отримують нагороди, схвальні відгуки, запити на екранізацію, а інші проходять непоміченими і залежуються на складах видавництв? Від чого залежить чи впорається з шоком, з травмою, з втратою один підліток і не оговтається та зламається інший? 800+ сторінок мене відверто лякали. Текст дуже густий, деталізований, але цікавий. Жодного разу не було бажання пропустити опис, чи читати "по діагоналі". Мова оповіді від першої особи. Тео Декер - 13-річна жертва теракту в музеї Нью-Йорка, де загинула його мама. А мама для Тео була цілим світом! Дуже важливою, головною людиною у його житті. Від цієї втрати Тео так і не зміг оговтатися ні в тимчасовій родині свого друга, ні в новій родині п'яниці і шахрая батька, ні в тій родині, яку згодом Тео обрав сам - в компанії старого реставратора антикварних меблів. Тео увійде в наркотичну круговерть крадіжок, дивних знайомств і необдуманих учинків, серед яких виникатимуть і думки про вчинення суїциду. Але читаючи від першої особи, настільки глибоко занурюєшся в особистість головного героя, що мимохідь шукаєш виправдання усім його вчинкам. У Тео є таємниця, яка, наче той ланцюжок на лапці намальованого (Карелом Фабріціусом у 1654 році) щигля, тримає його, а згодом стає сенсом його існування. Варто відзначити, що головний герой виглядає правдиво. Він якраз зовсім не герой, хоч ми й відстежуємо його процес дорослішання від 13 і десь до 24-28. Інертний, піддається гнітючому впливу свого приятеля, вв'язується в різні неприємності й не береться аналізувати скоєного. Не бореться за кохання усього свого життя, мимоволі опиняється в перестрілці, не помічає підміни. Ну що ж, такі люди теж бувають, і їх, мабуть, більшість, то чому б одного з них не зробити героєм роману?

  0

  0

• Таня — 18 Сентября 2022

  4/5

  Зазвичай книги я читаю, але «Щиглом» я жила. І нічого страшного що в книзі 900 сторінок, їх просто не відчуваєш. Книга Донни Тартт присвяченна одноіменній картині Фабриціуса, написаній і 1654 році, котра висіть в музеї Гааги. Початок у «Щиголь» доволі тяжке- з головним героєм Тео трапилось лихо і він описує свої переживання. Пізніше він знаходить друга і вони разом вдаються в підлітковий безконтрольний наркотичні та алкогольні веселощі. Користуючись безвідповідальністю одного з батьків, який залишився. Безпритульність, безглуздість, безпросвітність життя хлопців які нікому не потрібні на цілому світі. Думаю, так відчуває себе будь-який підліток, принаймні я себе впізнала. в 15 років. Нічого погані наче не трапилося , але відчуття катастрофи близьке. «Щиголь» покорив мене тим, то написаний про мене і, напевно, про кожного в певний момент життя. Тут все закінчилось хеппі ендом(майже). І все ж я вдячна за такий фінал, він- прекрасна нагорода за все через що нам прийшлося пройти разом з Тео.

  0

  0

• Лиза — 18 Сентября 2022

  5/5

  Я пожалуй не буду переписывать аннотацию и повторять, в очередной раз, сюжетную канву, а сосредоточусь на своих впечатлениях от прочтения романа. Эта книга была настолько хороша, что после неё я не хотела ничего читать, потому что знала, что ничто не сможет конкурировать. Это потрясающая, эпическая история. У автора блестящее внимание к деталям, и сверхъестественное понимание того, как написать жизнь настолько реальную, что кажется, будто она ваша. Все — диалоги, мысли и чувства, места и обстоятельства, которые она описала, укрепили меня в убеждении, что Донна Тартт — гений. Её персонажи это полноценные люди: разносторонние, сложные, несовершенные и потому очень правдоподобные. Я была очень рада, когда писательница ввела в повествование Бориса. Хотя я старалась не слишком привязываться, потому что не верила, что украинский персонаж будет показан более чем в одной главе. Но, к счастью для меня, он оказался важной фигурой, поэтому вся моя любовь не пропала зря. Я была удивлена насколько живым и реалистичным он выглядел! Большинство восточноевропейских персонажей, которых я встречала в американской литературе, были карикатурными (ну вы и так знаете), но Борис был на 100% реальным. Как бы я описала эту книгу? Глубокая, тревожная, волнующая - одна из лучших! И я, наверное, никогда её не забуду.

  0

  0

• о, касьян — 18 Сентября 2022

  5/5

  Понад 10 років пішло у Донни Тарт на написання цієї книги. І вже завдяки цьому вона одразу ж привернула мою увагу як читача. З перших же сторінок авторка демонструє нам, що такий неймовірних успіх її "дитища" зовсім не випадковий. Описи місця подій і персонажів зроблені просто на відмінно, пропрацювання їх дійсно на високому рівні, створювана на перших же сторінках похмура та безпросвітна атмосфера видалася на славу. З анотації може спочатку здатися, що сюжет книги чимось схожий на «Страшенно голосно і неймовірно близько», то чим же ця книга краще? Та усім! Це більше, ніж історія про хлопчика, що втратив батьків під час теракту. Це історія про життя, фактично ціле життя. І найголовніше – ця книга про зв'язок життя і мистецтва. Те, як авторка подає свої роздуми про красу та мистецтво на сторінках цієї книги просто заворожує. Вони зустрічаються в тексті дуже часто – такі глибокі, виважені, виплекані. Я просто в захваті від тої роботи, яку проробила Тарт! Моя оцінка – 10 із 10! Однозначно рекомендую!

  0

  0

• Марина — 18 Сентября 2022

  5/5

  Чтобы понять книгу «Щегол», стоит родиться и прожить в Америке, а ещё лучше - в Нью-Йорке. Простому человеку из постсоветского пространства не понять, почему страдает сытый и в меру упитанный парень. Конечно, Тео пережил страшную трагедию - на его глазах погибла мать. Его отцу, несостоявшемуся актеру и моту, сын явно не нужен. По сути, мальчик остаётся один-на-один со своим горем. Да, это ужасно и больно. Но это не означает, что стоит заливать своё горе водкой и садиться на наркоту. У взрослого Тео, кажется, есть все: работа, друзья, любимая девушка. Но он - наркоман, он живет в своём мире и совершенно не радуется тому, что имеет. Он гонится за украденной картиной и рискует жизнью. Во имя чего? Я так и не поняла. Книга написана мастерски. Читается с интересом и упоением, видно, что автор - профессиональный писатель. Но я так и не поняла посыла Донны Тартт. Что она хотела сказать? Что парни-мажоры должны нюхать и колоться? Или что пережить смерть родителей не так просто? Порой мне было мерзко читать отдельные эпизоды, особенно те, где описывался процесс принятия наркотиков. Если в начале книги Тео симпатичен, то в конце он явно не герой моего романа. Книга интересная, профессионально написанная, но антигуманистическая. И симпатия автора к господину Деккеру и его другу-наркоману Борису лично мне непонятна.

  0

  0

• Lydakosturko2 — 18 Сентября 2022

  5/5

  Книга, в которой до последней страницы чувствуется тоска, но только не такая, которое вгоняет в депрессию, а которая заставляет надеяться на лучшее. Маленький 13-летний мальчик в одно мгновение остался без матери, без человека, который не только любил и оберегал ребёнка, но и был лучшим другом. Мир рухнул. Невозможно без слез читать те строки, где мальчик скорбит о своей утрате. Тео в большей степени не повезло бороться со всеми перипетиями судьбы, чем тем, кого на пути становления личности по полной поддерживали родители. В какой-то момент именно картина Фабрициуса «Щегол» стала надеждой на будущее, поглотителем боли, страдания, пагубных привычек. Маленькая птичка, прикованная к клетке очень напоминает Тео, который все ещё тот маленький одинокий 13-летний мальчик, прошлое не даёт дышать полной грудью и двигаться вперёд. Кто из нас не хотел бы повернуть время вспять?! Но такого шанса никто не получает, остаётся только проводить работу над проделанными ошибками, делать полезные выводы и жить дальше. Желательно назад не оглядываться. Книга помогает понять себя, принять свое несовершенство и перестать корить себя за сделанное или наоборот несделанное что-то в прошлом. Нужно принять себя, полюбить и тогда это будет настоящие созидание личности. Отличная книга, время пролетает незаметно.

  0

  0

• kurt ren — 18 Сентября 2022

  5/5

  До гениальности, как по мне, "Щеглу" чуть-чуть не хватает, но книга хорошая, читая я получил удовольствие. Наверное, я прочел "Щегла" самым последним, в наше время бестселлерам сложно доверять. Мне повезло прочесть роман в английском варианте, немного я подглядывал в русский перевод, а вот украинская книга, когда я в нее заглянул... Показалась мне какой-то совсем не той, из нее полностью исчезла та особая аура, которая есть у текста. В жизни героя, в его подростковые годы происходит абсурдная трагедия. В следствии этого случая в его руках случайно оказывается шедевр голландского мастера Карела Фабрициуса. Фабрициус был из тех самых полу-голодных художников и после него осталось не так много работ. Одна из них хранилась в Нью-Йорке. На самом деле, в Нью-Йорке собрано и выставляется много мировых шедевров разных времен, а не одни только современные художники. Мальчик сохранит у себя шедевр на долгие годы, он не будет знать, как с ним поступить. Вокруг этого выстроится часть сюжета, но в целом жизнь героя пойдет своим чередом, самым обыденным образом. Автор достоверно покажет как человек получивший травму пытается научиться заново жить, и как не просто это ему дается. Книга написана психологически достоверно. Могу сказать, что это довольно глубокое произведение, чем-то напоминающее романы Достоевского, которые неоднократно упоминаются в тексте. Читайте в оригинале, не пожалеете!

  0

  0

• SvLu — 18 Сентября 2022

  5/5

  Геніальний роман сучасної художньої літератури. Безсмертний шедевр про саме життя у всіх його проявах. Донна Тартт - велика письменниця і людина, яка вміє тонко помічати неймовірно важливі дрібниці і деталі, майстерно розкривати психологічні аспекти особистості і саму її душу. "Щиголь" - це роман, який стане частиною вас. Це більше, ніж книга, це двері у вічність. Дуже цікава, неординарна автентична історія, історія довжиною в життя хлопчика, на долю якого випало багато зрад і трагедій. Красиві, цікаві герої, прекрасно передана атмосфера того, що відбувається, накладена на красиву картинку нью-йоркських вулиць і американський штатів, приправлена чудовим описом робіт відомих художників, античних меблів, роботи з червоним деревом. Ця книга дозволяє читачеві глибоко відчути душевні переживання головного героя Тео, його мотиви, страждання, його добре серце, проходячи разом з ним через всі випробування долі, паралельно дізнаючись для себе багато нового. Книга об'ємна, але читається легко, швидко тягне в розповідь, хочеться швидше дізнатися, що ж далі. Художнє мистецтво, наркотики, друг Борис з російським корінням, антикваріат, Нью-Йорк, образ матері - все змішалося і в житті героя, і в книзі, в цілому, рекомендую.

  0

  0

• Thief Of Time — 1 Февраля 2024

  5/5

  Щегол - это шедевр, который я рекомендую всем, кто ценит качественные и многогранные произведения искусства. Она заставляет задуматься о жизни, искусстве и значимости каждого момента. Эта книга останется со мной надолго и будет всегда напоминать о важности истинных ценностей.

  0

  0